Життя приносить сюрпризи - щось дарує, а щось забирає. Ще вчора я впевнено йшла по ньому сама, а сьогодні ми вже вдвох, тільки сидимо в багнюці)) Дивовижно, як сильно ми залежимо від грошей! Навіть я, що звикла до майже спартанських умов. То що, знову? Вперед і з піснею? Отже, таки доведеться. Отже, не буває по-іншому...

Настрій: thoughtful

Чесне слово, такий потужний позитив під час такого депреснякового періоду!!! Ось воно, життя))))))
Все, пішла дуркувати в інше місце!!
А всіх вітаю, навіть якщо вам фіолетово!!!)))
Уррррряяяяяяяяяяяяяя!!!!!!

Настрій: bouncy

Один цікавий день, маса фоток, хрущі на лобовому склі... що ще сказати) Ранкова кава, прощання біля сходинок ------ а тепер навчання...

Настрій: busy

Вітаю всіх із Днем Перемоги! Зізнаюся, особисто для мене цей день уже мало що важить... напевне, лише черговий вихідний. Це так цинічно, але кожна подія поступово відходить в історію...
Проте, коли бачу як старенькі дідусі та бабусі, гарно вдягнені, з нагородами на одязі шкутильгають до місцевого клубу, а потім плачуть - просто від того, що до них сьогодні стільки уваги...то розумію, що, напевне, вже лише їм дано зрозуміти, що це за день. А нам треба прийняти це з повагою. Адже немає такої української родини, в якій би ніхто не загинув на війні. Мій дідусь побачив могилу свого тата лише через 55 років після її завершення, і довго просив пробачення, що колись хлопчаком крутив папироси з батькових листів із фронту...
Як би там не було, ніхто не забутий, ніщо не забуте.

Настрій: hopeful

Чому "творчість" деяких моїх жж-шних друзів навіває мені стійке відчуття дежавю? Невже це прикол такий - усім посилатися на одну й ту ж саму людину? І це при тому, що читати у нього відверто нічого. Принаймні для мене.
Сьогодні видався непоганий день, у передчутті чогось хорошого. Побільше б таких у житті.
Чудодійний крем майже зцілив мое обличчя. Чому в Україні такого не продають в аптеках? Я б заплатила будь-які гроші. Натомість парять нам всяку фігню.
У декого зав`язло в голові стійке переконання, що я маю стати його дружиною. Мені 19 років, невже відповідь не очевидна? Та і до того ж, хіба я схожа на овечку? Ага, я знаю, нік у мене на надто модний. Якщо і схожа, то лише на перший погляд. Я ніколи не буду кімнатною кішечкою. Як би толерантно попросити прибрати від мене дечиї брудні руки? Є ідеї?

Настрій: cynical
Зараз грає: Guns N` Roses "Don`t cry"

Вчора я мало не спалила будинок і себе. В мить, коли я стрибала із полум`я, думала: "Ну все, капець...". Коли з`ясувала, що я жива - подумала, що все не так і погано. Коли загасила пожежу - подумала, що я герой. Коли подивилася в дзеркало і збагнула, що обличчя обпечене не так уже й сильно, а волосся на місці - моєму щастю не було меж. Так, пече рука, і не можу торкнутися до лівої щоки... мене це турбує менше всього, я вам скажу! Головне, що це все загоїться безслідно, я впевнена. Батьки й друзі дивилися на мене переляканими очима. А я така щаслива, що все гаразд. Адже після того, як перед очима не бачиш нічого, крім оранжевих язиків вогню (хоч це тривало якісь секунди) - усе решта насправді такі дрібниці))
А ще я вдячна долі, що єдина людина, якій я могла подзвонити на той момент, через 10 хвилин опинилася поруч. Не всім так таланить із друзями. Справжніми.
Бажаю вам оптимізму. Решту ви знайдете самі)

Current Location: НШтати
Настрій: bouncy
Зараз грає: House of wolves!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Вкотре прощаюся з минулим. Вкотре борюся сама з собою, але кому і що я доводжу??? А в мені постійно живе жага ну бодай щось доводити. І з цим теж треба покінчити.
Як важко мені знаходити нових друзів (я маю на увазі справжніх друзів) - так само важко їх і втрачати.
Кому треба - той себе впізнає. Я сумніваюся, що ви це прочитаєте...але якщо прочитаєте, то я буду навіть рада. Мені сумно за вас, адже ви зовсім заблудилися. Навіть більше, ніж я. Бо я бачу світло в кінці туннелю, а ви просто рветесь в протилежну сторону. Що ж, хай щастить.

Current Location: НШтати
Настрій: cold
Зараз грає: Night after night

Знаєш, мене іноді тривожать примари з минулого..
Знаєш, здається іноді, що можеш злеліти понад хмари, а то всього лише - уявляєш! - сон...
Ні, не уявляєш, напевне. І в твоєму віці уявляти таке - о...було б смішно...приходив один. Довго приходив. І, знаєш, ніколи не йшов. Завжди тільки приходив і кожного разу розчинявся у пітьмі. Але ж не йшов! Бо ж заходив у двері, а зникав так повільно, наче танув і випадав потім опадами на мою подушку.
Були й інші. Але то так були...зайшлі гості. Вони дивились на мене зухвало, ніби я не в цьому тільки сні, а й завжди їм належала... ха! Мої сни суворо лімітовані!
А той, перший - нічого не хтів. Поглядом на мене дивився таким, що мене просто неставало, я... я губилася десь у тих залах, у тих парках, де ми бачилися, намагаючись пригадати, чи такий самий льодяний у нього був тоді погляд... А зараз... і зараз він зрідка приходить, але вже не дивиться в очі, напевне приходить посміятися з мого передчасного склерозу, бо ж я вже не пам`ятаю його очей... І мені мимоволі стає смішно: такий маразм - бачити людину чотири роки лише у снах і намагатися згадати її очі! І тоді ми сміємося разом - заходимося не таким уже й маразматичним сміхом, здоровим, справжнім реготом, бо я, здається, видужую... А коли ми заспокоюємося, я посміхаюся, кладу руку йому на плече і кажу: "Знаєш, мабуть, досить, друже!.. Відпускаю! Іди собі! Зрештою, не будь егоїстом, звільни трішки моїх снів для інших!" Тоді він мені - серйозно так: "Кицю, я б уже не приходив, бо... я вже теж не пам`ятаю твого імені," - і ми знову заходимося сміхом, але за кілька секунд він кладе мені палець на вуста - "я б не приходив. Але в твоєму серці ще лишилося трохи гіркоти. То вже не біль, але ще й не солодощі..." - "Авжеж, скільки перцю ти мені сипонув!" - перебиваю з усмішкою я. Але вже не сміюся. Даремно й намагатись - він он який сидить серйозний, і, ніби не чувши моїх слів, продовжує: "...бо кожного разу, як я приходив - то забирав із собою частинку болю - небагато, скільки поміщалося в долонях - більше ж було недозволено. Що менше ставало гіркоти - то солодше ти засинала, а я собі йшов. Тепер ти рідко мене бачиш. Бо міцно спиш. А в ті нечасті ночі, коли тобі спиться погано, я забігаю і забираю ще часточку тої гіркоти - най би не палила тебе зсередини, усі мають право на добрий сон. Її ще трошечки лишилося. Ти вже пробач, що не можу винести більше, ніж вміщають мої руки..." - "То це наша не остання зустріч, мій старий знайомий незхнайомцю?!" - і я радію. Хоч мені вже й байдуже, але визнавати, що ми ще побачимось - однаково приємно. Нехай я не пам`ятаю твоїх очей, але в тебе дуже гарна постава, коли ти сидиш отут, поруч. Звісно, то професіональне, але ж як гарно...
І тут раптом мені стає легко-легко...я кудись провалююсь - а дорогою ще думаю: "ось так наші зустрічі із сліз перетворилися на здоровий сміх...", потім глузд і думки відлітають вгору, а я падаю вниз. Як солодко!

Current Location: НШтати
Настрій: flirty

Настрій якийсь дивний... неприємний... цілий день ходжу сама не своя і роблю все на автопілоті. І чого це я раптом полізла в жж, хоча вже кілька місяців сюди й носа не потикала. І що я взагалі тут роблю о пів на третю? Здається я геть заплуталась. І ще меня здається що я буквально все в житті роблю не так... пробачте, це не депресняк, але щось близьке до того. Сподіваюся, завтра мені захочеться видалити цей пост)

Настрій: worried

 І ще я хотіла б попросити пробачення у своїх друзів в жж, які не є моїми одногрупниками. Для вас пояснюю - нам задали завдання набити 20 постів за 2 тижні. От ми і стараємося! Сподіваюсь, вас це не дуже напрягало? Прийму будь-яку відповідь! :)

Це, до речі, 20-й:)

Current Location: НМШ
Настрій: confused